Історія майбутнього ринку розпочалася з торгівлі худобою. Спочатку тварин гнали на пустир біля Херсонської площі, де згодом з'явився Новий базар. Також великі гурти худоби проходили через Молдаванку, де були необхідні для купців вільні простори та водопої. На продаж виставляли коней, волів, корів, віслюків і мулів. У XIX столітті поряд продавали і двогорбих верблюдів, для яких зводили вищі огорожі, оскільки низькі паркани ці тварини легко долали.

У 1832 році міська влада ухвалила рішення впорядкувати Скотський базар на Молдаванці біля Петропавлівського храму. Офіційно ринок розпочав роботу 5 липня 1833 року. Територію вирівняли, частково засипали щебенем і розділили дерев'яними загородами за видами худоби. На кожну продану тварину виписували спеціальний квиток, який підтверджував законність угоди та запобігав крадіжкам. План ринку створив архітектор Георгій Торічеллі, який також працював над проектами Старого базару.

У XIX столітті Скотський ринок відігравав помітну роль у торговельній системі міста, зв'язуючи порт і навколишні регіони. Худобу доставляли з Бессарабії. Ціни коливалися залежно від обсягу пропозиції: прибуття сотень волів знижувало вартість м'яса, а скорочення постачання призводило до її зростання. На ринку працювали агенти іноземних купців, зокрема греки та левантинці, які відбирали худобу для відправлення морем.

Згодом навколо Скотського базару виникли харчові й фуражні ряди, а прилеглі ділянки почали забудовувати житлом. Через брак місця на межі 1840-х і 1850-х років торгівлю худобою перенесли на Нову Кінну площу біля сучасної Олексіївської площі. Подальший розвиток Старокінки забезпечила популярність кінних змагань і попит на породистих тварин. На ярмарку почали продавати мисливських і кімнатних собак, амуніцію та супутні товари, через що місце отримало назву Охотницька площа.

Після встановлення радянської влади торгівля худобою перейшла до державних заготівельних структур, а Старокінка змінила профіль і стала пташиним ринком. Тут продавали акваріумних рибок, канарок, папуг, дрібних гризунів, котів і собак. У 1930-х роках навколо зоологічних рядів виникла барахолка.

У 1970-1980-х роках ринок став центром торгівлі дефіцитними імпортними товарами, які привозили моряки: джинсами, магнітофонами, фірмовим взуттям і вініловими платівками. Попри спроби правоохоронців боротися зі спекуляцією, торгівля тривала. У 1989 році міська влада ухвалила рішення винести частину стихійної торгівлі за межі міста, що стало передумовою виникнення ринку "7 кілометр".

На початку 2000-х років Старокінний ринок приватизували та реконструювали: частину аварійних споруд знесли, площу розширили, збудували капітальні магазини й криті павільйони. Офіційний торговий комплекс орієнтований на товари для будівництва, ремонту, риболовлі та зоотовари.

Водночас щосуботи та щонеділі на прилеглих вулицях - Розкидайлівській, Майстровій, Колонтаївській та Олександра Кутузакія - розгортається блошиний ринок. Там продають предмети побуту, антикваріат та артефакти минулих років. Серед знахідок на цьому ринку краєзнавець Михайло Пойзнер виявив щоденник одеської дівчинки періоду румунської окупації. Протягом майже двох століть Старокінний ринок неодноразово змінював своє функціональне призначення, зберігаючи статус важливого торговельного простору Одеси.