Історія одеських вулиць — це літопис боротьби з вапняковим пилом та морським болотом. Знаковою віхою став 1820-й рік, коли за розпорядженням графа Ланжерона почалося системне мощення міста міцним гранітом. Оскільки місцевий камінь-черепашник був занадто м'яким, Одеса почала «імпортувати» бруківку: італійські судна, що йшли за зерном, замість баласту завантажували камінь з берегів Неаполя та Трієста. Так з’явилася знаменита одеська бруківка, яка й сьогодні витримує ритм сучасного міста. Кожен камінь на Пушкінській — це частинка Європи, що стала фундаментом нашої ідентичності.

Справжньою технологічною подією став 1866 рік, коли в Одесі вперше було використано знамениту «лаву» — плити з вулканічної породи, привезені з околиць Везувію. Цей темно-сірий камінь не лише надав місту шляхетного вигляду, а й став найнадійнішим покриттям того часу. А у 1890-х роках на деяких ділянках біля Оперного театру та Думи було викладено торцеву (дерев’яну) бруківку, щоб гуркіт коліс не заважав вишуканій публіці насолоджуватися мистецтвом. Ці події — від гранітних кубиків до «тихих» дерев'яних доріг — доводять, що в Одесі навіть земля під ногами завжди мала свою історію та характер.