В Україні питання примусового позбавлення житла у 2026 році остаточно перейшло у площину соціальних гарантій, де інтереси вразливих категорій громадян мають пріоритет над абсолютним правом власності. Попри юридичну недоторканність майна, судова практика дедалі частіше розцінює виселення на вулицю як крайній захід, що суперечить Конституції України та міжнародним стандартам захисту прав людини.

Згідно зі статтею 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений даху над головою без відповідного рішення суду. Проте станом на 2026 рік суди керуються не лише формальними документами про право власності, а й принципом пропорційності. Як зазначають юристи, якщо внаслідок виселення людина опиниться у безпорадному стані, судові інстанції з великою ймовірністю заблокують такий процес, шукаючи баланс між інтересами власника та правом особи на житло.

Найбільш захищеними категоріями громадян на сьогодні є:

• Діти та неповнолітні: Відповідно до статті 18 Закону «Про охорону дитинства», діти мають право користуватися житлом нарівні з власником. Органи опіки та піклування тепер беруть активну участь у судових процесах, і без надання дитині рівноцінного житла виселення є фактично неможливим.

• Родини військовослужбовців: У 2026 році судова практика закріпила фактичний імунітет для сімей ветеранів та мобілізованих. Будь-які спроби виселення таких родин у воєнний період розцінюються як порушення державних гарантій захисту захисників України.

• Співвласники та законно вселені родичі: Наявність навіть мінімальної частки власності (наприклад, 1/10) робить виселення юридично нездійсненним. Крім того, стаття 156 Житлового кодексу гарантує членам сім’ї власника право на проживання, яке не анулюється навіть через погіршення особистих стосунків.

За словами юриста Олега Козляка, у випадках конфліктів між родичами чи подружжям єдиним дієвим механізмом залишається звернення до суду. «Суд може не лише поділити майно, а й встановити порядок користування або присудити грошову компенсацію», — підкреслює експерт. Це дозволяє забезпечити права кожної сторони, уникаючи ситуацій, коли людина залишається без засобів до існування та місця проживання.