Виселення особи з житла у зв’язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки: позиція ВС.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 345/2518/19, в якій досліджував питання виселення особи з житла.

Обставини справи

З матеріалів справи стає відомо, що Акціонерне товариство «У» звернулося до суду з позовом до відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування квартирою.

Позов обґрунтований тим, що між банком та відповідачами було укладено іпотечний договір, згідно з яким вони передали кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру.

Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, зокрема ним надіслано вимогу про усунення порушень. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для користування квартирою, відповідачі продовжують нею користуватися. Такі дії створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника майна.

Подальше користування відповідачами квартирою, що належить на праві власності АТ «Укрсоцбанк», та відмова добровільно її звільнити,  перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси банку.

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду, у позові відмовлено.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що у справі, що розглядається, спір виник з приводу того, що банк як новий власник, який набув право власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередні співвласники, які втратили право власності на житло, відмовляться виселятися з нього.

Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв’язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент звернення із позовом житлове приміщення вже не було предметом іпотеки і суди помилково застосували статтю 40 Закону України «Про іпотеку» та статтю 109 ЖК Української РСР, є безпідставними, оскільки позивач набув право власності на спірну квартиру у порядку, передбаченому законом України «Про іпотеку», тому питання про втрату права на користування житлом його колишніх власників має вирішуватися відповідно до цього Закону.

Таким чином, виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР. Згідно з частиною третьою статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

ВС зауважив, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Також ВС підкреслив, що Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні  стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української  РСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Іпотекодержатель, а нині новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених банком позовних вимог.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Источник