Однією з найважливіших соціальних традицій Одеси, що сформувалася ще в XIX столітті, стала культура внутрішнього дворика. Через особливу архітектуру (будинки-квадрати з галереями), двір перетворювався на спільну вітальню для десятків сімей різних національностей.

Тут народилася унікальна традиція «спільного столу»: якщо в одній квартирі готували форшмак або пекли перець, аромат належав усьому двору, а рецепт миттєво ставав спільним надбанням. Саме в цих двориках зародилася традиція виносити стіл на вулицю, щоб разом відсвяткувати весілля чи народження дитини. Головною рисою одеського сусіда була не просто ввічливість, а повна залученість у життя громади. Тут не було чужих проблем, а одеський гумор став захисною реакцією та способом вирішення будь-яких конфліктів. Ця традиція взаємодопомоги та толерантності зробила Одесу «плавильним котлом», де люди різних релігій та мов навчилися жити в абсолютній гармонії, створюючи той самий неповторний одеський характер.