Далі у проекті ТК зазначено, що у разі невиконання рішення в установлений строк голова комісії з трудових спорів або його заступник видає працівникові на його вимогу посвідчення, що є виконавчим документом. У посвідченні зазначається найменування органу, який прийняв рішення, дата його прийняття, номер рішення, дата видачі посвідчення, прізвище, ім’я, по батькові та адреса стягувача, найменування та адреса боржника, номер його рахунку в банківській установі, а також інші відомості, включення яких до виконавчого документа передбачено законом, рішення по суті спору, строк пред’явлення посвідчення до виконання. Посвідчення скріплюється підписом голови комісії з трудових спорів та печаткою цієї комісії. Тоді знову ж виникає питання стосовно відповідальності роботодавця, якщо він не виконує рішення КТС, тоді чому його виконання констатовано як добровільне, а не обов’язкове?

Таким чином, не дивлячись на назву, яку зберегла комісія з трудових спорів в редакції проекту ТК, вказаний орган фактично є примирним органом, не є юрисдикційним органом та її рішення фактично не є обов’язковим для виконання роботодавцем, тобто у зв’язку з цим працівники стають менш захищеними.

Стосовно положень чинного КЗпП України в цій частині, то порядок формування КТС, повноваження та правовий статус комісії з трудових спорів свідчить, що ця комісія : 1) є органом трудового колективу; 2) має юрисдикційні повноваження; 3) рішення комісії по трудовим спорам є обов’язковим до виконання.

Вказаний проект ТК не передбачає правового механізму виконання рішень по індивідуальним трудовим спорам, які розглядалися комісією, а також відповідальності посадових осіб за невиконання такого рішення. З моєї позиції такі нововведення послаблюють права найманих працівників і не сприяють їх захисту.

Тому було б доцільним ввести положення, згідно з яким рішення комісії з трудових спорів є обов’язковим для виконання сторонами, якщо сторони про це попередньо домовилися. Було б доцільним також передбачити в законодавстві можливість подання такого рішення до державної виконавчої служби та виконання його в примусовому порядку. Також варто передбачити дисциплінарну, адміністративну та матеріальну відповідальність за невиконання та неналежне виконання рішення комісії з трудових спорів.

Щодо виконання судових рішень по трудовим спорам, то у статті 443 проекту ТК визначено, що рішення про поновлення на роботі виконується шляхом фактичного допуску працівника до роботи і створення для цього працівника всіх умов відповідно до трудового законодавства, угод, колективного і трудового договорів. Про поновлення працівника на роботі роботодавець повинен видати наказ (прийняти відповідне рішення). Відсутність наказу не перешкоджає здійсненню трудових відносин, які вважаються поновленими, фактом допуску до роботи. У разі якщо працівника поновлено на роботі на посаді керівника юридичної особи, з моменту допуску його до роботи повністю припиняються повноваження працівника, який до цього займав цю посаду.

Рішення суду про поновлення незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника підлягає негайному виконанню.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення, передбаченого в частині першій цієї статті, суд виносить ухвалу про виплату працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за весь час затримки.

Вважаємо, що дані положення досить прогресивні в частині захисту порушених прав працівник і відповідають як міжнародним стандартам, закріпленим в Конвенціях МОП, так і Конституції України, яка гарантує кожному право на справедливий розгляд справи. Але водночас помітна непряма дискримінація працівника, який займав посаду особи, яка поновлювалася на роботі (положення стосовно поновлення керівника юридичної особи).

Новелою ТК є положення наступної статті, яка визначає, що у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення на користь працівника заробітної плати, гарантійних, компенсаційних виплат, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення приймалося на основі повідомлених працівником неправдивих відомостей або поданих ним підроблених документів.

Отже, проект ТК в частині розгляду індивідуальних трудових спорів потребує доопрацювання, а законодавство про колективні трудові спори не було інкорпороване в даний проект, тому в даному контексті увага цим питанням повинна бути присвячена в доопрацьованому проекті Трудового кодексу України.

 

студентка Київського національного університету

імені Тараса Шевченка Юридичного факультету

Чекіта Віоланта